Людство занепало — Аналіз

Про ідеї ЛЗ на поверхні (чи, власне, аналіз)

Як я коротко зазначав у On Cross Channel, ЛЗ від початку є інверсією дійсності: феї — це люди, а люди — ангели. Те, що феї є людьми, неодноразово наголошується в історії; ООН визнає, що Земля належить феям, тобто «новому» людству. Іще один приклад того, як Танака Ромео ховає очевидні речі на очах у всіх. Як у Cross Channel — на перший погляд, невинне використання християнської символіки виявляється глибоко вкоріненим у саму історію.

Отож, імовірно, цей сюжет присвячений занепаду впливу надприродного на справи смертних. Безперечно, він про незбагненність стосунків між ангелом і смертним. Збагнути божественне для людини є майже неможливим, так само, як і небесній істоті неможливо повністю осягнути людину.

З «людьми» у ролі ангелів, Дідусь — це бородатий чолов'яга, завжди вдягнений у біле, постійно бавиться зі своєю зброєю, ніби ось-ось почнеться війна, надзвичайно добре розуміє фей, хоча й стверджує, що на роботі нічого не робить. Абсолютно спокійний і вочевидь усвідомлює все, що відбувається. Коли ж його онука то зменшується до двох третин свого зросту, то впадає у часову петлю за допомогою бананів (саме так). Іншими словами, Бог.

Причина, чому феї саме такі, полягає в тому, що це люди до Гріхопадіння в Едемському саду: вони насолоджуються нектаром богів, солодощами, та ще й розмножуються, коли їм весело. Але також із задоволенням беруться за важку працю, якщо це порадує їхнього Бога — Людину.

У другому томі нам швиденько дають таку формулу:

Людина - солодощі =~ фея

Іншими словами, солодощі (маються на увазі будь-які цукрові вироби, виготовлені людськими руками) — це те, що наближає фей до світу людей, яких вони вважають богами не лише через їхні порівняно великі розміри, а й тому, що, як зазначено у 2-му томі, їхні власні зорові можливості змушують їх бачити людей лише частково, що й надає їм божественної статури:

Як тільки світло пробилося крізь туман на місці, де мала б бути стеля... це нагадало мені фон з величної релігійної картини.

Том № 7, 27-ма сторінка

(А щодо того, чому одяг Ваташі теж зменшився разом із нею, давайте будемо вважати, що це фейська магія, гаразд?)

Отже, солодощі. Ну, минулого разу було карі, гадаю. (До речі, я мав можливість розпробувати насіння хурми. Воно гостре! Не дарма про нього згадують у тій великій метафорі — воно ніби застигле карі!)

А далі? А далі — нічого. Величезний порожній бургер, набитий цілим нічим. На цьому закінчується все глибоке, що я зміг знайти. І я справді не вірю, що міг щось пропустити за ті три роки, які пішли на другий раунд з Танакою Ромео.

Насправді решта історій, як-от «Humans and How They Ace Things / Люди, й те, як їм вдається досягати успіху» (Том № 7, 2-га історія) дивують лише тим, що не закінчуються натисканням кнопки «перезавантаження», а продовжуються далі. І в наступному те ж саме, хоча ці історії є частинами одного тому (як зазначено в післямовах до 10-го тому).

Чому ж так? Невже аніме привернуло увагу ширшої аудиторії, лишаючи таких шанувальників-розшифровувачів транслінгвізму, як я, позаду? У будь-якому разі, це найсправжнісіньке розчарування.

Про розвиток персонажів (або його недостатність)

Цей розділ, безсумнівно, стане несподіванкою для читачів. Як це можливо, щоб хтось так наполегливо працював над чимось настільки неприємним? Та я не маю до ЛЗ особливої прихильності. Простіше кажучи, сюжет прописаний не надто добре.

Звісно, про майстерність Танаки все ж варто згадати: йому вдається писати настільки захопливо, що жоден рядок не здається зайвим; тут немає тих набридливих «нарощень», що так характерні для японської літератури, і, що найголовніше, сюжетні повороти розгорнуті в правильному темпі з хорошими та цікавими розв'язками, а не складаються на 95 % із «нарощень» і лише на 5 % з експозиції, викладеної одразу наприкінці — що, знову ж таки, є типовим для цього жанру. І, сподіваюся, комусь сподобається гумор, адже для мене він здебільшого був нудним.

Але є проблеми. У Cross Channel було щось схоже. На початку ЛЗ описуються певні характерні риси персонажів, які потім просто зникають до кінця твору. (Пам'ятаєте, як Токо шепелявила?)

Мене турбують два ключові моменти.

1) Феї спочатку боялися людей, а потім стали «любити» їх аж надто сильно.

Хоча їх спостерігали в усіх регіонах придатних для життя, вони практично не показувалися людям.

Том № 1, 10-та сторінка

За своєю природою вони були істотами, які чудово пристосовувалися до усамітнення. Тому, коли ті здичавіли й стали жити на самоті, людям, які не вміють «читати» вітер і не можуть приховати свою присутність, важко їх виявити.

Том № 1, 27-ма сторінка

Та ін.

І я не маю на увазі той «несподіваний поворот», якщо його так можна назвати, у 10-му томі — йому буде присвячений окремий пункт. А, до речі, пам'ятаєте, як феї мочилися від хвилювання? Ага, радий, що цю ідею відкинули.

Якщо відкинути напівжарти, можна з упевненістю сказати, що вони так прив'язалися до Ваташі тому, що вона надмірно годує їх солодощами у перервах між перебігом сюжету. Це і є основною ідеєю 4-го тому, 2-ї історії — «The Fairies and the Wandering Life / Феї та мандрівне життя», але це не пояснює, чому їхнє усамітнене життя раптово перетворюється на справжнє поклоніння людям загалом.

Зверніть увагу на те, як спершу вони відокремилися і гралися між собою далеко від людських очей, як це показано в найпершій історії, а також у 1-й історії 2-го тому «Humans and the Law of the Jungle / Люди та закон джунглів». Проте в якийсь момент феї перестають бути такими відлюдькуватими та перетворюються у таємних шанувальників людства, і головне — стають його помічниками в наступних томах. Вони також чомусь отримують задоволення від важкої праці, якщо це заради людини, що знову ж таки не відповідає їхній початковій поведінці.

І, що найголовніше, з часом складається враження, що вони відходять на другий план, не відіграючи жодної особливо важливої ролі в сюжеті, на відміну від початку, коли саме вони були головними героями та рушійною силою подій. У останніх кількох розділах їхня роль принаймні дещо вирівнюється, але в таких повних історіях, як «Humanity and How They Ace Things / Людство та як вони досягають успіху» (Том № 7, 2-га історія), їхня участь практично відсутня.

Люди стали здатні самостійно розв'язувати свої численні проблеми, відтак феї опинилися у стані застою.

Том № 8, 107-ма сторінка

І те, що ви повісили абажур, не означає, що проблема зникла, Танака-сенсей.

2) Початкова особистість Ваташі зникає безслідно, не отримавши належного розвитку.

— От чесно, ти так і не кинула цю звичку будувати свою лавочку? П'ять готових бутербродів лежали переді мною рівним рядом.

Том № 1, 15-та сторінка

Пам'ятаєте?

Тут немає місця для компромісів: Ваташі з самого початку боялася будь-якої людини, з якою ще не була знайома, затиналася, коли говорила, і воліла вести усамітнене життя в чотирьох стінах.

А потім, ні сіло, ні впало, стає нашою, іноді уїдливою, не-хочеться-казати-Ґамма-але-дуже-близько, — протагоністкою.

Ні, я вірю, що сам Танака Ромео — Омега, оскільки на це вказують різні післямови, але стиль написання в дусі аніме — це наслідок впливу, і на Танаку явно вплинув стиль «ґамма-героя».

І ось Ваташі миттю починає спілкуватися з новими людьми, зокрема з Асистентом, причому ніщо не вказує на те, що вона подолала свої проблеми. Гірше того, у кінці нам практично дають зрозуміти, що вона стала самостійною особистістю, здатною вийти з тіні свого дідуся, що, знову ж таки, не підтверджується ані діями, ані розвитком подій у сюжеті.

Про загальновизнану істину щодо фей

Якщо вже говорити про слабке літературне письмо:

Я теж уже деякий час так думала, але все ж мала відчуття, що сила фей дещо ослабла, коли вони потрапили на Місяць. Фей було багато там, де було багато людей. Там, де людей було мало, їхні сили слабшали. З огляду на мій особистий досвід, я відчувала цей причинно-наслідковий зв'язок як фізичне відчуття.

Том № 9, 96-та сторінка

Чи узгоджується це з тим, що ми бачили в попередніх томах? Ця зміна аж ніяк не є м'якою.

Але ми навіть не торкаємося суті:

Розумієш, магія не обмежується лише здатністю рухати предмети, не торкаючись їх. Це здатність розширити поняття життя. Здатність надати можливість діяти навіть найпотаємнішій свідомості. Але це не обман. Саме ця близькість поєднує одне життя з іншим. Якби це був обман, то мітохондрії теж обманювали б, чи не так?

Том № 9, 118-та сторінка

Та ін. Цю свиню вже не прикрасиш помадою: твердження, що феї є втіленням людської магії, — не підкріплюється сюжетом. Перечитування серії від початку до кінця (а я саме так і зробив під час остаточного редагування) вказує на громіздкий перепис сценарію, зроблений в останню хвилину.

Ключовий сюжетний момент, і, як видно, з огляду на відсутність будь-яких інших глибших рівнів, він також є найважливішим. І він не має сенсу.

Це, м’яко кажучи, вкрай розчаровує.

Про другу історію другого тому — «The Fairies and Time Management Skills / Феї та навички управління часом»

У цій історії Танака Ромео «повертається» до часової петлі — в лапках, оскільки Cross Channel взагалі не є такою історією (подібно до того, як Steins;Gate більше про метанаратив візуальних новел, а не про подорожі у часі, як це не дивно). У будь-якому разі, про це варто сказати, адже це найскладніша за сюжетом історія в серії.

Дивлячись на невеликий обсяг цього розділу, суть часової петлі, власне, майже не потребує пояснень. Немає потреби писати цілу стіну тексту із передісторією, щоб довести, що її не існує чи щось подібне. Погана новина полягає в тому, що вона супроводжується одним старим знайомим явищем: КОПІПАСТОЮ.

Хіба зараз я працюю із зображеннями як з вихідним матеріалом, а значить, у мене немає можливості шукати в оригінальному тексті для прямого порівняння. Навіть якщо доводиться йти вгору по снігу туди й назад — саме так мені доводилося обробляти Cross Channel, оскільки Notepad++ тоді не підтримував прямий масовий пошук у кодуванні SHIFT-JIS, і доводилося конвертувати текст у безглуздий ASCII-код і назад (звідси й «вгору по снігу туди й назад»).

Рівень складності: «European Extreme / Big Boss Rank». Та ні, жартую, але, будь ласка, вибачте за можливі неточності у цих спагеті.

Що стосується часових парадоґсів, то, наскільки я розумію, це не більше ніж міжмовний каламбур.

Про правильність перекладу «Fairy / фея»

Феї, що не літали у небі, були істотами, які, з огляду на чинні розмежування у традиційних казках, були не стільки «феями», скільки нагадували Коробоккуру, але, слід зазначити, вони значно перевершували людей у спритності.

Том № 1, 39-та сторінка

Такі рядки змушують замислитися, чи правильним є переклад слова «фея». Так, правильний, і це можна довести. Ось цитата:

Одиницею вимірювання є f (Fairy) / ф (Фея).

Том № 3, 32-га сторінка

У перекладі не передано те, що в самому оригінальному тексті було вжито англійське слово «fairy»:

Том № 3, 63 сторінка (оригінальне японське видання)

На цьому питання вирішено. Йдемо далі!

Про аніме

Воно є. І воно нормальне. Через неминучі скорочення деякі сцени набувають іншого змісту, ніж в оригіналі. Наприклад, 10-й епізод, який охоплює першу половину 1-го тому і, отже, є початком усього, починається зі сцени, яка в поданому вигляді просто не має сенсу. Ваташі їде у кузові вантажівки, розповідає щось про «Школу» та свою майбутню роботу, а потім її показують ззаду. Типу, що-о-о-о? У чому був сенс цієї сцени? Ну, тепер ви знаєте (або я вже зіпсував сюрприз, якщо ви ще не читали ранобе).

Також немає жодного розумного пояснення, чому серії транслюються майже у випадковому порядку; швидше за все, лише для того, щоб додати плутанини. Це аж ніяк не легендарний перший сезон Харухі Судзумії (до речі, я щиро раджу переглянути це аніме у порядку виходу — але після цього краще перепочити, бо далі лише сльози).

Якщо вже впорядкувати всі серії:

Серія № 10 Спешли Серії № 7-8 Серії № 5-6 Серії № 1-2 Серія № 9 Серії № 11-12 Серії № 3-4

Мені також не припала до душі сама Ваташі. У своєму перекладі я намагався зобразити її як дещо консервативну, манірну й витриману принцесу, яка насправді геть нетактовна всередині — саме так її описують на початку ранобе. В аніме вона набагато більш стереотипна, саркастична й «по-чоловічому пряма» фігура на тлі того, що відбувається навколо неї. Звісно, я розумію, що такий варіант можливий, просто я з ним не згоден, тому ранобе, ймовірно, сприйматиметься інакше. Крім того, я не можу не відчувати дисонансу, коли чую її дещо писклявий аніме-голос, тоді як у моїй уяві вона звучить скоріше як Мері Поппінс. Їй же, заради бога, близько 20 — за стандартами аніме вона вже СТАРА.

Між іншим, дуже чіпляючий OP/ED.

Про імена

Одна з особливостей ЛЗ полягає в тому, що персонажі згадуються не під справжнім ім'ям, а під кодовим — найчастіше це одна літера. Для чого? Щоб «захистити справжню особу». Наче будь-хто, хто читатиме ці мемуари XX століття, займався б цим, коли згадані особи вже давно померли.

Здавалося б, нічого особливого — просто трюк, але принаймні це позбавляє мене необхідності запам'ятовувати кляту вимову імен людей.

На початку згадується одне ім'я, але воно, здається, не має особливого значення; натомість найпомітніші персонажі з іменами з'являються аж в останньому томі (Мішель і Бонні). Чому саме вони — гадки не маю.

Проте є кілька натяків на ім'я головної героїні:

Але смак такий, як і має бути, М-сан.

Том № 8, 76-та сторінка

М-сааан, усе гаразд?!

Том № 9, 119-та сторінка

Також зверніть увагу на цей ключ із 9-го тому:

Її ім'я можна було б позначити літерою W, від Watashi — або M, від її справжнього імені, хай яким воно є. Розумно, розумно. Я б сказав Марі і запропонував би вам обговорити це між собою, але, швидше за все, це просто скорочення від англійського «Me». (Зверніть увагу, що я використовую «I» для позначення неї самої, а не «me», тож якщо ви побачите в ранобе рядки, де замість «me» має бути «I», ось у чому причина.)

З тієї ж самої причини Y — це скорочення від «Yaoi», а «K»... Не знаю? Хоча, зрештою, написано, що це взагалі-то кодове ім'я:

Я зазначила лише цю літеру не для того, щоб захистити її приватність, — вона сама сказала, що це її ім'я.

Том № 7, 102-га сторінка

І наостанок — підказка щодо імені дідуся:

Коментарі ми залишимо Професору S із клубу «Cannon» села Кусунокі

Том № 6, 36-та сторінка

Senior? Гадки не маю. Дивіться самі.

Про «Record of the Job of the Two / Записки про роботу двох» та «Tale of the Farm at Night / Повість про ферму вночі»

Жодна з цих історій не була написана Танакою Ромео. Це очевидно зі стилю написання, що й пояснює дивну «пані Кучерявку», як ви самі могли бачити. Звісно, це не кінець світу, але, попри те, що в них, на щастя, немає зайвих слів і написані у форматі 95/5, обидві історії слабкі, й жодна з них не приписується їхнім справжнім авторам. Про це навіть ні слова в післямовах. Виглядає підозріло.

Якщо вже зайшла мова, ось уривок із «Записки про роботу двох»:

Що? Чому я не записала весь наш діалог? Залишу на розсуд читача, зважаючи на те, як я навмисно приховала це між рядками. Те, що зазвичай вміє робити Асистент, тепер могла робити і я. Саме тому я поступово приховувала всі незручні моменти, шокуючі події та незручні репліки.

Том № 10, 67-ма сторінка

Не було чого приховувати між рядками. Можливо, це мало імітувати побачення: спочатку вони йдуть до місця зустрічі, потім у кіно, а потім до інших туристичних місць, але, крім того, що буквально написано, тут дуже мало підстав для висновків. Просто немає жодної реальної причини, чому Ваташі так наполегливо намагається уникати своїх знайомих.

Щодо того, чому ці історії такі слабкі, зверніть увагу на цей повний крінж:

Кучерявка знепритомніла, тож я посадила її на стілець, поки не закінчила оглядати кімнату. — Звичайна їдальня. У кімнаті, крім їжі, не було нічого незвичайного. Це була просто їдальня.

Том № 11, 82-га сторінка

З усього, що я в нього бачив, сумніваюся, що Танака Ромео зміг би написати такі «нарощення» на кшталт «Я не знаю, як описати цю цілком звичайну кімнату».

Мабуть, це сталося тому, що, коли вона відпочивала в шафі (принаймні так вона сказала), раптом помітила, що її роздягнули, тому й дивно насторожилася щодо мене. Ага. Вона насторожилася щодо іншої жінки, яка її роздягнула.

Том № 11, 86-та сторінка

Якого?! Ні, ні, ні, фу, ні! Не робіть такого в цій серії! Недарма ж вона позначена як «для всіх вікових категорій»!

Про «коефіцієнт корисності» Climber'а (Том № 9)

Не тільки кабіна, а й кріпильний трос здебільшого знаходилися в дуже зношеному стані, коефіцієнт корисності Climber'а був низьким і, звісно, у нас не було запасних кабін.

Том № 9, 123-тя сторінка

Наскільки я розумію, цей «коефіцієнт корисності» означає, на якій частці довжини кабелю космічного ліфта можна використовувати «Climber». Інших пояснень немає. Як зазначено у примітці, протягом більшої частини оповідання слово «Climber» написано з помилкою, тож можна зробити висновок, що текст не був ретельно відредагований.

Про часткові виправлення

[Редакція — повідомлення] Перше видання — травень 2007 року. Часткове виправлення — листопад 2011 року.

Том № 1, 120-та сторінка

Ви могли бачити ці примітки в кінці 1–6 томів. Якщо вас цікавить, що саме змінилося — я не можу сказати, чи були внесені якісь зміни до тексту, але ілюстрації були повністю перемальовані іншим художником, який привів ранобе у відповідність до візуального стилю аніме; саме він згодом проілюстрував решту 5 томів.

На щастя, Інтернет (*кашляє*, NyaaTorrents, *кашляє*) зберіг оригінальні ілюстрації, і, ну...

А-А-А-А-А, Я ТУТ БАЧУ ЛІНГВІНІ З ЙОГО ЗАЧІСКОЮ

Чому саме «непідтверджені види», а не просто криптиди?

Тому що «спецвипуск про непідтверджені види» звучить краще, ніж «спецвипуск про криптидів».

Різне / без категорії

— Віджер? // За англійським перекладом — V'ger — Ні, дурненька.

Том № 3, 130-та сторінка

Не зовсім за текстом, але якщо кортить послатися на «Зоряний шлях: Кінофільм» і мені підкидають такий зручний пас...

Сім дітей із села: Аарон, Бекі, Карл, Делла, Едгар, Флора, Джефф

Том № 4, 38-ма сторінка

У оригіналі останній — Джефф, але, звісно, він не починається на літеру G. Ту-ту, Танако-сенсей. До речі, це перша й остання згадка похмурих начерків Асистента. Якщо вже говорити про проблематику характеристики персонажів, так.

Відповідно до викладацьких принципів, які мені надала батьківсько-вчительська асоціація (яку тільки створили вчора), здається, що я, як вчителька, мала б ігнорувати ворожість між дітьми. Діти були чистими істотами, як ангели, позбавлені будь-якого бруду. Тому вони не могли нікого ненавидіти, а отже, їхні дражнилки чи знущання не несли в собі ніякої шкоди. То були трагедії, що виникали від незвички висловлювати свої емоції, а отже, отримання належної освіти мало б проявити фундаментальні чесноти, зрештою пробудивши їхні ангельські особистості, що спали в глибинах їхньої свідомості — принаймні так серйозно вважали їхні батьки. Амінь.

Том № 7, 16-та сторінка

І уся ця історія з уроками в райському, на перший погляд, селі фей із 2-го тому (1-ша історія — «The Humans and the Law of the Jungle / Люди та закон джунглів»). Школа там — це буквальна в'язниця, у комплекті з чимось на кшталт гібрида Далека чи Допитного дроїда, який звертається до неї за номером і змушує вчитися під загрозою покарання. Усі розваги зводяться до того, що до твоєї щиколотки приковують кайдани з ядром. Що гірше, навчання збільшує знання, а не інтелект; ототожнювати ці два поняття — класичне midwit. Це точно не та помилка, якої я очікував від Танаки Ромео.

Іншими словами, як і у випадку з Yume Miru Kusuri, та й з Cross Channel насправді, Танака Ромео дуже негативно ставиться до централізованої шкільної освіти. І цілком справедливо — #НавчанняВдомаАбоСмерть. З іншого боку, він, здається, вважає ООН якоюсь силою добра, що свідчить про те, що він ще не зовсім «вирвався з рабства», якщо оцінювати рівень його «прозріння».

«З тобою все буде добре, я в це вірю. Ти ж не використовувала своє справжнє ім'я, а псевдонім — Ваташі. Не думаю, що якась особиста інформація про тебе стане відомою. До того ж твій клуб — секретний».

Том № 11, 18-та сторінка

То як же директор дізнався, що це написала саме вона? Недбало.

??? / Cross Channel!

І наостанок.

У ньому було відчуття глибокої відкритості, яке давало мені розуміння, що навіть якби ми й зустрілися, то просто пройшли б повз одне одного, не перетинаючись.

Том № 2, 154-та сторінка

Раптом я відчула, ніби мене відкинуло в паралельний світ. Це була дивовижно незбагненна мить, коли здавалося, що реальність та ірреальність можуть переплестися в будь-яку секунду. Можливо, я просто мріяла наяву — у той момент я не могла цього визначити.

Том № 2, 102-га сторінка

Псс псс псс псс. […] Псс псс псс псс псс псс псс псс псс псс псс псс.

Том № 1, 43-тя сторінка

Усього 16 «псс», 1+6=7.

Шурх шурх шурх. […] Шурх шурх шурх шурх.

Том № 1, 50-та сторінка

Усього 7 «шурх».

На стороні руків'я було викарбувано рельєфне число 322.

Том № 2, 20-та сторінка

3+2+2=7.

Саме завдяки цьому мій показник інтелекту відновився до 250.

Том № 2, 74-та сторінка

2+5+0=7

Ніколи не змінюється. Хоча це більш-менш і все, що стосується «прихованих сімок», у решті історій уже не приділяють уваги цим маленьким числовим іграм. Ну що ж, не те щоб вони мали якесь значення для сюжету. Просто наукова пригода [серйозні спойлери щодо серії, включаючи можливі майбутні епізоди та речі, які не повинні бути її частиною, вилучено].

Дата публікації: понеділок, 1 січня 2024 року. Переклад виконано за текстом Джорджа Генрі Шафта. Редактура — Honeychan. Джерело — georgehenryshaft.

Якщо ви дочитали до цього моменту, то я вас вітаю, бо навіть уявити не можу, хто ті 2.5 людини, кому не байдуже до цієї серії. Якщо комусь цікаво, картинка вище — це аватарка мого щітпосту у Телеграмі. Підписуйтеся, кому не лінь. А ще я ненавиджу перекладати довгі й нудні тексти. Тому мій переклад цього ранобе з англійської так і не побачив світ (хоча читається файно, нудно тільки перекладати). Точніше, побачив, але тільки 1-й том, а ще точніше, ~80 % його об'єму. З ним можна ознайомитися отут. Спойлер — субтитри до цього аніме світ іще побачить і, скоріше за все, одразу після завершення поточного онґоінґу «Прощавай, Ларо». Хто ще не в курсі: я перекладаю субтитри до аніме у складі команди UaAniSub, так.

Що ще? В цілому, можу погодитися з мюслями щодо недоречної кінцівки. Хоча я й не очікував чогось грандіозного, віддамо належне пану Джорджу Герні Шафту — він на Танаці собаку з'їв. Цікаво було прочитати цю історію в книжному варіанті, бо багато чого зі спогадів про аніме (яке я передивився вже раз 10 точно) заграло новими красками. Справедливості заради, важко запихнути ~120 сторінок тексту в 24 хвилини ефіру аніме. Ну і, звісно ж, іще цікавіше було прочитати абсолютно нові (для мене) та неекранізовані частини історії.

Та й усе на цьому. Чекайте субтитри до аніме, хто чекає, а всі інші — мені правда шкода, що я змусив вас оце все переварювати.