Дивитися чи Ні? Все про Аніме "Лазар" (Огляд Першого Епізоду)

"Лазар" — новий амбітний аніме-проєкт студії MAPPA від Ватанабе Шін'їчіро, режисера культових "Ковбоя Бібопа" та "Самурая Чамплу", одразу заявляє про себе впізнаваним стилем.

Креативна режисура, динамічна хореографія, стрімкі зміни композицій, плавна джазова музика та легендарний склад сейю — все це створює фірмову атмосферу Ватанабе, яка виглядає круто, незалежно від того, що він та його команда робить. Проте вже перший епізод залишає ключове питання: чи є за цією блискучою стильною оболонкою щось більше, справжня глибина? Давайте розбиратися.

Перші Сцени та Екшен

Епізод починається вибухово: в'язень Аксель Джільберто, майстер паркуру, влаштовує ефектну втечу. Сцена погоні, безперечно, витончена: Аксель віртуозно ухиляється від охоронців і дронів, стрибаючи з будівель і крізь вікна, використовуючи елементи паркуру, що, хоч і втратив пік популярності кілька років тому, в якісній анімації виглядає захопливо.

Тут помітні паралелі з іграми "Mirror's Edge" та "Prince of Persia", а також фільмами "13 район" та "Ямакасі". Хореографія, розроблена у співпраці з Чадом Стагелські (режисером "Джона Віка"), вражає анімацією та кінетичністю, поєднуючи довгі кадри та швидкі зміни ракурсів під енергійний джазовий саундтрек, що нагадує "Бібопа".

Однак ця сцена також викликає питання щодо логіки та реалізму в рамках футуристичного сеттингу. Чому охоронці у високотехнологічній в'язниці використовують вогнепальну зброю замість нелетальних засобів? Чому спеціально навчені люди такі безпорадні? Чому системи безпеки та численні ґрати виявляються неефективними проти в'язня без зброї? Вентиляційна система, що дозволяє не лише вільно переміщатися (привіт американським фільмам),

а й застрибнути майже у повний зріст на об'єкті, що суворо охороняється, виглядає надмірно зручним сценарним ходом (Гордон Фрімен з Халви відчуває заздрість). Так само дивує неефективність дронів та відсутність у них очевидних засобів для затримання (сіток, транквілізаторів). Ці моменти дещо підривають серйозність сеттингу, змушуючи сприймати екшен скоріше як стилізоване видовище, ніж реалістичну загрозу.

Візуальний Стиль та Технічне Виконання

Художнє виконання "Лазаря" заслуговує на увагу, місцями демонструючи видатні рішення.

Проте технічне виконання викликає змішані почуття. Є помітні проблеми з композитингом: персонажі іноді виглядають відірваними від 3D-фонів через недостатню роботу з освітленням, текстурами та інтеграцією. Сама по собі робота з 3D простором пристойна, але також можна побачити, як герой просто не вписується в фон, що виглядає чужорідним, і на що можна поскаржитися. І це не проблема анімації чи арт-дирекції, це проблема постпродакшну. На середніх та дальніх планах помітна низька деталізація, що, можливо, є свідомим стилістичним рішенням Ватанабе, орієнтованим на класичну анімацію, але в сучасному контексті може сприйматися як недоліком.

Можна виділити дивне використання перспективи, стрибки камери, що ускладнюють сприйняття дії, та поєднання спрощеного CGI з низькокадровою 2D-анімацією персонажів, що створює неоднозначне візуальне враження. Персонажі наче пливуть, коли вони повинні бути на землі, та й загалом важко роздивитися, що відбувається навколо. Після рівня "Спіралі", Adult Swim не викликає довіри. Хоча динаміка руху та дизайн персонажів загалом пристойні, їхня деформація в динаміці не є проблемою, оскільки це такий стиль анімації, що стосується технічних аспектів, особливо інтеграції 2D та 3D, вони потребують доопрацювання.

Сюжетна Зав'язка та Світобудова

За яскравим екшеном ховається сюжетна основа, яка наразі виглядає дещо поверхневою, використовуючи заїжджені голлівудські тропи. У центрі – доктор Скіннер, творець нібито ідеального знеболювального "Хапуна", що за три роки заполонило світ. Тепер він оголошує, що всі, хто прийняв препарат, помруть за 30 днів без антидоту, мотивуючи це необхідністю відчувати біль для повноцінного життя.

Ця зав'язка, хоч і створює високі ставки, викликає низку логічних питань. Як один препарат міг досягти такого глобального поширення за такий короткий термін, обійшовши тестування та регуляції? Навіть найпопулярніші знеболювальні препарати в світі приймають не всі. Незважаючи на те, що багато людей, імовірно, помре, це не буде кінець світу чи навіть цивілізації. Чомусь згадується аналогія з коронавірусом, і можливо початково задумувалася вакцина від якоїсь глобальної інфекційної хвороби, що б пояснило чому всі люди отримали цей препарат, але автори мабуть побоялися негативного впливу на вакцинацію, і замінили її на знеболювальні препарати, на кшталт парацетамолу. Чому ніхто (принаймні, з показаних реакцій) не ставить під сумнів заяву Скіннера? Відсутність скептицизму змушує замислитися, чи не є вся ця ситуація маніпуляцією з боку доктора для донесення філософської думки, а сам препарат – безпечним.

Світобудова поки що розкривається фрагментарно. Ми бачимо репортажі про хаос та економічний колапс, але звичайні люди на вулицях виглядають напрочуд спокійними. Такий підхід "ззовні всередину" може не спрацювати для всіх глядачів, адже емоційний зв'язок із персонажами та світом ще не встановлено. Заява про кінець світу без попереднього занурення в життя героїв та їхнє оточення сприймається дещо абстрактно та не викликає сильного емоційного відгуку.

Персонажі

На даний момент персонажі залишаються радше стильними архетипами, ніж глибоко пропрацьованими особистостями, для них просто не знаходиться часу.

Знаючи стиль Ватанабе, можна очікувати поступового розкриття героїв у наступних серіях, але перший епізод не дає достатньо інформації для формування глибокої емпатії. Аксель – талановитий втікач з терміном у 888 років, але його мотивація, окрім прагнення свободи, незрозуміла. Його надзвичайна вдача та невразливість під час втечі, стрибає зі всіх хмарочосів, дахів, перекладин – завжди цілий і без зламаних ніг, нічого не боїться і все вміє, лише зашарівся перед привабливою дівчиною, на чому й попався як колобок хитрій лисиці.

Все це робить його образ дещо шаблонним. Візуально герої схожі на героїв з “Рибка-бананка”, це й не дивно оскільки проекти мають спільну дизайнерку персонажів – Хаяші Акемі. Крім Акселя, до команди “Лазар” входять інші колоритні персонажі. Крістіна – симпатична дівчина, яка вміло використовує свою зовнішність, володіє зброєю та вправно керує транспортом. Дуг – спокійний та врівноважений афроамериканець з дредами, в окулярах та з важким озброєнням; схоже, він відповідає за тактику та аналітику. Елейн – чарівна, хоч і сором'язлива, дівчина-хакер, справжній гуру кіберпростору. Ліланд, ймовірно, технік команди (ми бачили, як він керував дроном), додає інтриги своєю таємничою появою біля могили. А Герш виступає керівником цієї групи правопорушників, на плечі яких лягає місія порятунку світу. Зрозуміло, що асоціації персонажів з персонажами “Ковбоя” та “Самурая” не уникнути: Аксель – Спайк – Муген – кудлатий герой, Крістіна – Фей Валентайн – Імано Яцуха – небезпечна вродлива дівчина, Дуг – Джет – Джін – раціональність групи, Елейн – Ед – Касумі Фу – милота, а Ліланд – Ейн – Момо – розумний домашній улюбленець. Що стосується Герш – це М з бондіани, а Авель – це Мерлін з кінгсмена.

Символізм та Посилання

Аніме насичене потенційним символізмом та культурними відсиланнями. Назва "Лазар" прямо вказує на тему воскресіння чи переосмислення людської природи. Гра в дрейдл,

яка символізує відбудову синагоги, зруйнованої антагоністами в історії Хануки, на початку (з випаданням значення, здається, "половина") може символізувати необхідність співпраці або поділу відповідальності. Аксель, егоїст, який дбає лише про себе, можливо, має пройти шлях до “воскресіння” як герой. Але поки що це лише припущення — перший епізод більше зосереджений на формі, ніж на змісті. Ватанабе, як завжди, грає з великими ідеями: біль, людські слабкості, потенціал до єднання, серйозні антиутопічні настрої. Здається, що за видимими подіями ховається щось більше, і нам цікаво дізнатися, наскільки це глибоко. Та чи не розвалиться ця амбітна конструкція, як це бувало в його менш вдалих проектах? Історія “Лазаря” сама собою може згорнутися в місиво змішаних метафор і погано придуманих алегорій, перш ніж усе буде сказано і зроблено. Якщо в “Бібопі” автор сміявся з моралі, то тут здається він робить навпаки. “Лазар” це такий собі “Загін самогубців” у сетингу “Кіберпанку” з фантомним відчуттям схожості з “Привидом в броні” та “Психопаспортом”.

Референси на свої власні минулі роботи можуть видатися паразитуванням, але тут буде доречна цитата Стіва Джобса: “Ми завжди безсоромно крали чудові ідеї”; вона означає, що неможливо створити щось абсолютно нове з нуля, і що всі творчі процеси так чи інакше базуються на вже наявних ідеях. Наприклад: білі голуби в “Лазарю” були в “Ковбої Бібопі”, але до того стали візитною карточкою гонконгського режисера Джона Ву.

Якщо в аніме дії здаються беззмістовними, то що говорити про діалоги, які місцями розчаровують. Прикладом слугує епізод, де Герш каже: «Він просто полетів... як птах, що втік із клітки». Це вже банальне розжовування їжі, – аналогія, безумовно, навмисна, і акцентує увагу, що Аксель носить унікальне намисто з пташиним пером.

Ім’я Аксель означає “батько миру”. Воно асоціюється з лідерством, силою та незалежністю. Прізвище Джільберто означає “блискучий заручник”. Воно може символізувати яскраву особистість, харизму та вміння привертати увагу. Ось і отримуємо заручника, який здобуде мир. Ще нас не покидає відчуття візуальної схожості Акселя з міським мисливцем, а Крістіни з Фуджіко Міне з франшизи про Люпена.

Символізмом наділений доктор Скіннер. З англійської Скіннер – це людина, яка частково або повністю знімає шкури з таких тварин, як велика рогата худоба, вівці та свині. Тобто доктор може оголити людську природу, показати її реальний зміст. А ще був відомий психолог Беррес Скіннер, який зробив великий вклад у розвиток і популяризацію біхевіоризму – школи психології, що розглядає поведінку людини як результат попередніх впливів навколишнього середовища.

Після перегляду першої серії «Лазаря» ми не могли перестати думати про те, як препарат “Хапуна” нагадав інший препарат із «Прекрасного нового світу», який називається “Сома”. Обидва використовуються, щоб тримати людей щасливими весь час, знімаючи стрес, смуток і будь-які неприємні емоції. В обох історіях люди покладаються на ці ліки, щоб уникнути справжніх почуттів і боротьби. В книзі «Повернення в прекрасний новий світ», Олдос Гакслі повертається до свого роману та пояснює більше про психологію та значення “Соми” та світу, який він створив.

Хочеться відмітити, що аніме є даниною пам’яті покійної співавторки сценаріїв до більшості робіт Ватанабе Кейко Нобумото.

Музика та звук

Окремої похвали заслуговує абсолютно шедевральний саундтрек, який викликає меланхолійні емоції.

Від початкової теми до джазових композицій та ендінгу – музика створює неповторну атмосферу і є однією з найсильніших сторін проекту, в музичному аспекті колектив постарався на славу, меншого від Ватанабе Шін'їчіро й не очікувалося. Ендінг, який має аналогічну назву з проектом і релізнувся ще 1992 році, чимось нагадує ендінг “Агента параної” та ендінг “ФЛКЛ”.

Багато хто не задоволений низьким рівнем англійської озвучки, називаючи її штучною та без емоційною. Японська ж просто бездоганна, це й не дивно, оскільки до проекту залучені такі сейю як Міяно Мамору, Фурукава Макото, Івамі Манака, Учіда Маая, Учіда Юма (брат і сестра в реальності), і Хаяшібара Мегумі та Ямадера Коїчі (а ці двоє працювали над "Ковбой Бібоп" ).

Попередні Висновки

Перший епізод "Лазаря" залишає складне враження. З одного боку – беззаперечний стиль, віртуозна режисура екшену, харизматичний дизайн та чудовий саундтрек. З іншого – логічні діри в сценарії, проблеми з технічним виконанням анімації, поверхневі персонажі та світобудова, що поки не викликає сильного залучення. А, є ще один великий плюс в карму, коротка назва проекту, що зараз велика рідкість.

Діалоги місцями надто прямолінійні, а символізм ризикує перетворитися на "місиво змішаних метафор". Проте потенціал безперечно є. Ватанабе вміє працювати зі складними темами та поступово розкривати персонажів. Якщо згадати перші серії його попередніх робіт, часто повна картина ставала зрозумілою значно пізніше.

"Лазар" може стати як черговим шедевром, так і амбітним провалом. Але він точно інтригує. Поєднання стилю, драйву та безлічі запитань змушує чекати на продовження. Чи вартий він вашого часу? “Лазар” – місія нездійсненна. Якщо ви цінуєте стиль Ватанабе і готові дати історії шанс розкритися – безумовно. Дякую за увагу!